Метою статті є оприлюднення результатів унікального проекту «Наукова еміграція в Україні на початку ХХІ століття», проведеного в 1999-2001 роках. Це дослідження, залишаючись відомим вузькому колу фахівців, так і не досягло головного — вироблення державної політики з питань інтелектуальної міграції. Унікальність цього проекту полягає в повноті охвату проблеми, а саме в соціологічній репрезентативності — в анкетуванні взяли участь близько 3000 осіб, серед яких були студенти старших курсів університетів України, молоді вчені НАН України, керівники відділів наукових установ, експерти, представники наукової української діаспори. Основними цілями виїзду українських вчених за кордон були названі підвищення кваліфікації та набуття досвіду роботи в міжнародних проектах, а також підвищення добробуту, свого і своєї сім’ї. Основними умовами зупинки інтелектуальної еміграції в Україні визнано забезпеченість наукових досліджень інноваційною інфраструктурою, підвищення престижності професії науковця, можливість публікуватися в журналах з високим імпакт-фактором, самореалізація. Автори статті обговорюють шляхи вирішення цієї проблеми в країнах-реціпієнтах і країнах-донорах наукової міграції, пропонують заходи щодо повернення наукової молоді в Україну і вважають, що результати представленого проекту повинні послужити відправною точкою для нового соціологічного дослідження для розуміння орієнтирів студентів та молодих вчених у нових політичних і соціогуманістичних вимірах України.